У червні Олександр Шапіро зняв свій уже четвертий повнометражний фільм "БЕС ПОРNО" і взявся до його постпродукції. Вперше він фільмував не за власним сценарієм. Стосовно виробництва: незалежний Шапіро отримає новий досвід більш структурованої моделі кіна. Для спостерігача біографії Шапіро-режисера (від жорсткого марґінала, творця андерґраундних кліпів – до леґітимного арт-гаузного) – це не менша інтриґа, ніж власне стрічка. Ще химернішим було б побачити Олександра в якості постановника і сценариста романтичної комедії. Продюсери й замовник – росіяни. Знімальна група українська: оператор Борис Литовченко, художник-постановник Андрій Зелінський, художник з костюмів Юлія Клеом (вона ж працювала над стрічкою HAPPYPEOPLE). У головних ролях сексуально розкутих школярів – молоді виконавці: Антон Комяхов, Яна Горшковська, Євген Купоносов, Олена Накцева, Аліна Діанова, Таня Грищук, Олена Кох та ін. У ролях другого плану – відомі актори: Олексій Горбунов, Ольга Сумська, Віталій Лінецький та телеведучий і музикант Мирослав Кувалдін.
"БЕС ПОРNО" – історія про те, як школярі раптом, за допомогою мобільного телефону, починають знімати самодіяльне порно й поступово утягуються в систему його виробників. Син фільмує заборонені кадри. Батько, майор міліції, бореться з порноіндустрією. Кожен має своє окреме життя, не підозрюючи, чим займається родич. Тема порнографії, як для країн СНД, лишається доволі-таки епатажною, навіть екзотичною, але за скандалом можна побачити (за бажання) якщо й не виховний роман, то певне моральне послання. Хоча важко уявити те, що ми побачимо на екрані у фіналі. Власні висловлювання режисера Шапіро викликають більше запитань, ніж сам сценарій.
Олександр Шапіро. Я зрозумів, яке кіно має бути в ідеальному варіанті. Як я його собі уявляю в класичній тріаді. Як я її собі мислю? Продюсер, режисер, автор сценарію мусять звестися в одній особі. Поєднання художньої та фінансової частини. Кожен аспект збагачує інший, за рахунок такого художнього авторитаризму. Важко кориґувати, і мені дедалі менше й менше хочеться казати людям якісь слова, не має значення: добрі, погані чи критичні. Погодити себе з тим, що пропонують інші люди...
Аксінья Куріна. "Інші" – це актори, продюсери, оператор?
Я з усіх сил намагаюся не знизити того градусу, що існував у останніх роботах, які були побудовані на щирості у стосунках. І все ж таки, є стосунки, за які слід битися, це може покращити якість фільму. Але це мені менш подобається як людині, яка створює кіно, – що хтось покращує твій кадр, через бажання більше приділяти часу тому кадру, а не думати самому, що все могло б бути інакше. Це мої особисті таргани…
Чи з’являється на знімальному майданчику продюсер?
Ні, ніякої супервізії. Довіряють смаку й усьому іншому, але це потрібно затверджувати. Питання – у процедурі затвердження. Не можу сказати, що це якийсь жорсткий тиск. Першу модель роботи в кіні, яка склалася, було підкориґовано. Хоча я зараз вважаю, що це більш вдалий варіант для всіх.
Чи змінюєш ти щось по ходу зйомок?
Так. З’являються варіанти, і я їх реалізовую. Був режисерський сценарій, ми з оператором Борисом Литовченком його запропонували.
Ти вперше з ним працюєш?
Так. Він має актуальні думки щодо кіномови. Я зараз упевнений, що розумію, наскільки оператор може бути адекватний поставленому завданню. Мене зовсім не бентежить те, що називається кадром. Якщо раніше я сам не тільки брав безпосередню участь, я його ставив, то зараз, обговоривши з Борисом одного дня якийсь кадр, я приходжу й бачу те, що мені подобається. Я завжди вважав, що вплив режисера на ситуацію скоріше кориґувальний, ніж креативний, бо ж останнє від лукавого… Тобто замість того, щоб щось вирішувати й вигадувати, краще прийти і мовити: гаразд.
Кому?
Оператору, в першу чергу.
Ти ж казав, що тобі не подобається, коли хтось щось пропонує.
Покращити – це спроба апелювати до тебе працювати ще. От ти склав у власній голові якісь пазли, прийшов до результату. Добрий результат – це концепт, який має назву „режисер”. Якщо до режисера потрапляє матеріал, то він намагається не слідувати за ним, а якось його реорганізовувати. І в цьому сенсі претензії на те, що можна зробити краще, – це дурниця. Все робиться не інакше, як через організацію будь-якого матеріалу. Хороший матеріал – абстракція, його не буває, бувають люди, які знають, як його опанувати. І в цьому сенсі мені до певної міри смішно. Оскільки я дуже подорослішав, деякі люди думають, що я здатен зробити щось краще. Краще, ніж моє бажання це все зв’язати. Якби для цього були придатніші умови... Але в мене – такі умови, і є розуміння, тому я до певної міри спокійний на знімальному майданчику. Мене мало бентежить збій знімального графіка чи відсутність надхнення в актора.
Як це так: не бентежить відсутність належного стану в актора?
Не розумієш? Мене це бентежить, але не настільки, щоб я не мав на це подивитись інакше. Мені важко розшифрувати зараз ці знаки, але я в цьому впевнений. Якщо ти бачиш погану гру, то ти її формалізуєш через дві-три монтажні склейки або за допомогою музичної драматургії.
Тобто тобі займатися дресурою акторів нецікаво?
На цьому проекті мене це почало цікавити, мені здалося вкрай потрібним для кожного актора скласти історії як загальну, так і найближчого дня, що пов’язані з епізодом, – я розшифрував ознаки минулого.
А раніше з акторами як було?
Мене цікавила реактивність процесу, а не ретроспективність долі кожного героя, це більш зріле кіно виходить, більш прогнозований матеріал (на 70 відсотків), і всі з цього радіють.
От бачу таку засмаглу веселу людину. Просто не зйомки, а санаторій! Як на курорті... Що діється?
Діється жахливе, прикол у тому полягає, що краще все робити швидко, бо цього неможливо знести, це жахливо впливає на життя, що тебе оточує.
Я, прочитавши сценарій, була спантеличена. Він виявився дуже сирий. Я взагалі не розумію, як його можна було брати і знімати. Ти щось змінив?
Дуже багато.
А саме?
Вдалося змінити настрій босяцького епатажного малобюджетного кіна. Зараз воно інше. Те, що спочатку планували знімати на відео, зараз фільмуємо на 35 міліметрах в іншій стилістиці. Пошук не компромісів, а поєднання форм і бюджетів.
Зображення буде різних типів. Як ви технічно з цим упорались?
В технології 2К сканується і розтягується на великий екран. Нормально з мобільного телефона можна знімати.
Продакт плейсмент є?
Ніякого. В чому одна з переваг цього проекту.
Про продюсерів, будь-ласка, де ти їх знайшов?
Продюсери Алєксандр Шейн і Ґія Лордкіпанізде. Це вони мене знайшли, з Шейном познайомилися роки три тому, на "Молодості", потім з’ясувалося, що він прихильник "Цикути", потім пробували вести розмови про інший проект.
Територія порнографії – які і в чому складнощі?
Жодних складнощів, крім того, що така робота може бути непресинґова й нецікава. Єдина складність – зберегти до цього зацікавленість, якщо розглядати це як тему, яка тобі допоможе підійти до творчости.
Кого грають зірки. Наприклад, Ольга Сумська?
Оксана – вона типова провінційна реваншистка, яка маніпулює майором (батько головного героя). Там неоднозначний момент, коли її вбивають. Майорові хочеться сміятися, хоча, за логікою історії, Оксана йому дорога. Вона завжди створювала певну двозначність, вона породжувала в шизофренічному космосі майора певний фермент, який його руйнував. Його руйнував також син, але це було потім – розпад фізичний А розпад психічний відбувся через Оксану.
Майор у виконанні Олексія Горбунова, що це за персонаж?
Такий собі шизофренічний детектив. Не знаю, наскільки це його персонаж. Ти ж знаєш Льошу, він відкритий до формальних експериментів. Ми намагалися пластично зробити, як в американському кіні: жест, правильно повернути голову... З реалізмом тут немає нічого спільного.
Та все ж таки, хто він є?
Він пригнічений кількома речами. Переживає, що майже не бачить сина, але ця рефлексія на марґінесах. Син продукує порно, як предмет комерційного обігу, а батько отримує від порно новий чуттєвий досвід. В його життя приходить нова жінка, Оксана. І шляхи батька та сина ведуть до фатального гедонізму. Обидва розуміють, що погано закінчать. Так воно, зрештою, й стається.
Фінал – просто якийсь "Тарас Бульба".
Ну так, взагалі – там мітологічна структура. Це дуже близько за методом, за прийомом до софоклівської теми. Едіп і таке інше, великі пристрасті.
Історія здається такою надуманою... Все ж таки, чи можуть подібні речи відбуватися тут і тепер?
Ти ж прекрасно розумієш, у житті можливе все. Можливе й не таке: бабуся відрізала палець, щоб не болів... (Триває павза, ми обоє сміємося). Хроніка кримінальна, газету почитай –просто п…
А юні герої беруть участь у виробництві порно, тому що подобається, чи вони грошей хочуть?
У кожного свої мотиви, хтось хоче бути ближче до друзів, хтось побачив якусь для себе перспективу.
Як ти до свого попереднього фільму, HAPPYPEOPLE, до того досвіду ставишся тепер?
Офігенне кіно, воно таке – етапне. Максимально в професійному відношенні реалізований фантазм спільности, яку може продукувати кіно. Спільности людей, які кіно роблять, і мені подобаються по різному. Було здорово не втрачати звичних форм реалізації. І далі робити це. Але зараз сил немає до такого ступеня паскудно й нелогічно ставитися до власної ресурсности.
Якщо повернутися до теми порнографії... У нас це табу. Але в Європі, і в Східній Європі теж, у Чехії, наприклад, – це нормальна буржуазна річ: можна придбати касету, журнал, і це нікого не шокує. Хоча можна пригадати, що років 40 тому порно було в аванґарді.
Умови реалізації будь-якого проекту: дружба, кохання. І тут є деяке раціональне зерно – у відомій відразі до порно. Вона існує на рівні самоусвідомлення, самовідчуття людей, які беруть участь у певному вартісному обміні. Гадаю, дуже погано – почуватися настільки впевненим і безтурботним, щоб не паритися від трансляція якоїсь немислимої брутальности, розпусти. Й отримувати від цього задоволення можна тільки в тому випадку, коли не зазіхаєш ні на чию живу душу. Як тільки ти намагаєшся себе усвідомити в координатах „моя половина, моя доля, моє кохання”, ти не можеш приймати порнографію безстороньо.
ЗАПИТАННЯ ДО АКТРИСИ ОЛЬГИ СУМСЬКОЇ
Аксінья Куріна. Ви мені здавалися доволі консервативною людиною, було дуже дивно вас тут побачити.
Ольга Сумська. Яка ж я консервативна?! Я завжди така була непередбачувана! Консерватизм мені не притаманний, я ж людина з акторської родини. Тож ми готові до експериментів... Але мушу зізнатися, коли я прочитала сценарій, то була шокована. Тим більш, коли трохи прочитала моя донька, то сказала: мамо, ти що не розумієш, це ж шокує, і ти не повинна брати в цьому участь. Тоді я спитала в режисера: невже все буде, як в сценарії?! Мені відповіли: ні, все буде стриманіше.
Зрештою, чому ви погодилися зніматись?
Є інтриґа і, власне, мене це спонукало до того, щоб почати роботу. Є ім’я режисера, з яким хотілося попрацювати. Чорнушна історія про наше буття, про нашу молодь, її нікчемність, безпорадність, в якомусь сенсі, і про те, що є інше покоління, яке хоче донести щось світле до нашої молоді, хоча молодь теж не безнадійна... Ось так у кінці вимальовується.
У сценарії, не зважаючи на відвертий епатаж, прочитується мораль.
Якби цього не було, я б точно не погодилась. Фінал дає надію, приходить спокута. Людина визнає, що жила неправильно. Герой спілкується з батьком, є монолог із того світу –присутня містика. Намагаюся в це не занурюватись, але часом стає моторошно...
Розмовляла Аксінья Куріна